Симфонія почуттів читать онлайн

О книге

Автор:

Жанры:

Год издания неизвестен.

У нас нет данных о номере издания.

Аннотация

Книжку сучасної письменниці Ольги Яворської складають морально-психологічні твори, які захоплюють цікавими сюжетами, філософським осмисленням суворої дійсності, відвертістю, непідробленою щирістю і любов’ю до навколишнього світу. Кожен твір – це свого роду кадр кінострічки: глибоко змістовний, насичений яскраво вираженими почуттями і подіями, забарвлений фарбами, звуками і запахами рідної природи, наповнений авторською закоханістю в художнє слово.

Ольга Яворська - Симфонія почуттів


Божевільна

До неї в селі вже звикли. Ходила, виряджена у що потрапить, розпустивши по плечах передчасно посивіле волосся. Йшла, несучи в руках клунки зі старою одежею, яку розкладала при дорозі, як гуманітарну допомогу, і намагалась продати.

Колись вродливе обличчя загострилось, посіріло, в очах з’явився той дивний блиск, який буває у душевно хворих. То говорила сама з собою, то сміялась дрібним сміхом, то співала надривним високим голосом. Кожної неділі бігла до церкви, але спокійно вистояти Службу Божу не мала сили. Кланялась по три рази в три сторони, чогось шукала в клунках, які завжди мала з собою, на щось вказувала пальцем і з острахом хрестилась. Коли кінчалась Служба, ставала біля входу до церкви і голосно кричала, що зараз всім голодним і знедоленим даватимуть їсти.

– Сюди, сюди! Ви не помрете з голоду, ніхто не помре. Тут, у Венеції, вас нагодують. Тут Італія. Хто приїхав на заробітки і не знайшов роботи, най не журиться. Ставайте в чергу, всі в чергу!

Люди з острахом дивилися на Мар’яну, що ще донедавна була найкращою дівчиною в селі, перешіптуючись.

То з нею в Італії таке трапилось.

– Донеслись чутки, що над Мар’яною поглумився роботодавець, а потім продав у будинок розпусти.

– Хто зна, що там було. Може, за гріхи Господь таку кару послав. Кажуть, що її баба живу дитину стратила, а за гріхи до сьомого покоління відповідати треба.

– Яка ж то дівчина була – розумна, вродлива. З моєю дочкою в одному класі вчилася. Хтось із учителів цього року її фотокартку з дошки пошани зняв. Вона, коли дізналася, прибігла і довго стояла перед тою дошкою, прикладаючи руку до місця, де була світлина.

– Не доведи, Господи.

* * *

– Мамо, вуйко Іван зрубав вишню. Її тіло вже змертвіло, але лишилася душа. Вона бачить небо.

– Мар’яночко, вишня не має душі.

Мама обнімає дочку за плечі, але та виривається з обіймів і дивиться в небеса.

– Мамо, це правда, що людська пристань у небесах?

– Правда, доню.

– Боже, вишня вся в крові, а страшний сивий птах видзьобує їй очі. Чому нині площа така безлюдна, немає жодного українця?

– Ти дома, дитино моя, ти біля мене, Мар’яночко.


С этой книгой читают